усе, опубліковане під тегом "ктулху" й іншими, які належать до контексту - тобто переважна більшість опублікованого під тегом "комікс" - це робота Francois Launet (aka Goomi) в моїх скромних перекладах. переклади місцями глючні й пристосовані до того, как я віжу. тому не бийте.
нарешті звершилося, і тепер тут житимуть ше комікси романа дірджа aka taxidermied про ленору та її колєг.
канєшно, усе, шо я зараз пишу, шоб нарешті все було гарно і з копірайтом (і шоб не обманювати людей, які думають, шо це я вигадую, хоча, сподіваюся, таких нема), дійсне тільки тоді, коли не зазначено іншого. 
а, точно. тут бувають ше підбірки різних алюзійних мистецьких об'єктів, які ейсід знаходить переважно зовсім випадково (або це вони знаходять ейсід, коли їм того хочеться). живуть такі речі під тегом "інтертекст".
решта тегів - це особисті ейсідові глупства; їх можна не читати :)

коли я почула альбом синатри come fly with me, першою думкою було "о-боже-я-ідіотка", про шо я одразу й написала листа - очінь лічного, бо, шоб публічно зізнаватися в таких прозріннях, треба до них трошки звикнути.
на цьому альбомі, 1958 року випуску, була пісня brazil - на той час моя абсолютно улюблена в arcade fire, шалених канадців, які грають оркестровий інді. (да. після цього гурту моє й так не зовсім адекватне ставлення до канадської культури перейшло у стадію цілковитої екзальтованості).
але якшо ви думаєте, шо у продовженні повідомлення на вас чекає парочка бразилій, то я зараз зруйную ваш горизонт сподівань. бо сьогодні на мене зійшло ше одне одкровення.
( отож. )

ну зачєм, зачєм вони це роблять?
прекрасний до неможливості стівен фрай - інтелектуал, іронік, холєрно цинічний і дотепний - пише в романі 1994 (!) року таке:

I expect Levi-Strauss or Margaret Mead, were they living, could explain this phenomenon by stripping away the lacquer of smart country-house tradition to reveal a solid anthropological teak of tribal taboo beneath - as it is we shall no doubt have to look to arse-witted Sunday-paper style-writers for explanation.

яка смачна побудова фрази. як проникливо і пронизливо. як багато про епоху, героїв і самого автора в одному реченні.
якби не одне "але". леві-строс тоді ше був живий.
ейсід аж засумував =(

телеграми не вийшло. вийшло многабукав.

so. на суб'єктивне ейсідове переконання, бути дружиною університетського професора складніше, ніж дружиною рок-музиканта.
я, звісно, говорю про майже ідеальний світ, де професори харизматичні й інтелігентні, а рок-музиканти яскраві й талановиті, і де головна проблема дружини когось із них - це саме професія чоловіка, а не те, шо він садист / алкоголік / терпіти не може її маму / ваш варіант.
так само в цьому ідеальному світі не існує проблеми нерозуміння. тобто дружина університетського професора знає його предмет і сама ним цікавиться, а дружина рок-музиканта любить його музику. тому шо в іншому випадку - просто йди й вішайся (і навіть не знаю, кому варто йти першому - жінці чи чоловікові). патаму шо це вам не шахтар / менеджер з продажу / капітан футбольної команди: у більшості випадків музика - теж філософія, особливо, коли йдеться про рок. власне, вже в цьому пункті, про який ми дружно забудемо, виникає різниця: якшо ти одружена з рок-музикантом і не знаєш, чим відрізняється хард-рок від хеві-металу (оу, і терпіти не можеш еті страшниє звукі), ти можеш ставитися до цього зверхньо - та чого ти не бачила на їхніх концертах, правда? от моцарт... якшо ж ти одружена з деконструктивістом і не знаєш, хто такий дерида, прізвища теоретичних фізиків не допоможуть - хоча, ймовірно, якшо ти розумієшся на теоретичній фізиці, він це цінуватиме (і в довгих вечірніх розмовах ви знаходитимете паралелі між розвитком фізики й теорії літератури... стоп - як ти тоді можеш не знати, хто такий дерида?).
але припустімо, шо в нашому ідеальному світі дружині професора / рок-музиканта не треба долати опору предмета. так часто й буває: не скажу за рок-музикантів, але дружини професорів (принаймні з того, шо я читала / чула / бачила) - це або колишні студентки, або теж професорки, або жінки зі спільної інтелектуальної тусівки, або все разом. і знаєте, шо смішно? не тільки перші дружини - а й другі, й треті, й так далі.
( і тут внєзапно - рояль у золотих окулярах. )

нє, ви не подумайте.
я не вчуся (гюїсманс же не рахуєця).
просто в контексті "зачєм?" воно якось дуже правильно виглядає (ну й знайшлося якраз після вчорашніх розмов про-все-на-світі, а я падка на збіги).


оригінал.

(да, я теж не люблю цей шрифт, але в мене чомусь відмовляються ставитися додаткові, а натхнення не хотіло чекати, поки я з ними розберуся).
(і да, ейсід збирався написати шось розумне - правда, зовсім не добре і не зовсім вічне, - проте йому стало ліниво. вкратце: на суб'єктивну ейсідову думку, бути дружиною університетського професора хужеє, ніж бути дружиною рок-зірки. деталі - в іншій телеграмі).

сиджу ото, грію ноги грілкою, морожу зуби морожинкою, і не можу зрозуміти, якої холєри в білетах пайпер/пшибось, а не ясенський. (і нас засипле по самі вуха, і ніхто завтра нікуди не піде... добре, шо в мене є вееееликий запас морожинок).
а це, до речі, геніальний вірш. і дуже про сьогодні.

Bruno Jasieński - Śnieg

Białe kwiaty gdzieś na korsie... może w Nizzy...
Kołowieje — Cichopada — Białośnieży.
Chodzą ludzie miękkostopi po ulicy,
Końca nosa im nie widać zza kołnierzy.

Uśmiechnęły się panienki w białych lisach
I podniosły wąskie palce aż ku ustom...
Był ktoś biały, co niebieskie listy pisał...
Było cicho. Było dobrze. Było pusto...

Z okna domu ponurego, jak „Titanic”,
Zaechowiał i wysączył się, jak trylik,
Płacz zmęczonej prostytutki, której stanik
Zafarbował ogniokrwisty hemofilik.

Ktoś się nagle chciał roześmiać, ale nie mógł...
(Oczy cichych czasem chłodne są jak marmur)
Czyjeś ręce pochyliły się ku niemu
Z łyżką ciepła, kochaności i pokarmu.

A ulicą chodzi siwa Matka Boska,
Szuka Żalu, Zrozumienia i Pokuty...
Po witrynach, po parkanach i po kioskach
Jaskrawieją rozrzucone moje „Buty”.

Chcesz? — będziemy dziś przy gwiazdach tańczyć nago...
Daj mi dotknąć swoich miękkich ust-atłasów...

... Polecimy, na Bleriocie do Chicago
Jeść o zmierzchu słodki kompot z ananasów...

от бувають кавери погані. наприклад, сьодні зранку я почула кавер на sounds of silence саймона і гарфанкла, по-моєму, гурту nevermore (абізатільно більше нікада). кавер був доволі специфічний - приблизно настільки, шо я захотіла взяти подушку і сховати під неї голову, а потім сказати, шо я хвора і нікуди не піду. але знайшлася кнопочка "викл", а йти все одно нікуди не треба було, так шо всьо обійшлося.
а бувають кавери хароші.
( читати шото про хароші кавери і, звісно ж, слухати )
вроді всьо.
гуд найт.

ну це такі традиційні теми, шо навіть не дивно.
суголосне - в текстах двох із небагатьох моїх улюблених поетів.

Stanisław Grochowiak

Dla zakochanych to samo staranie - co dla umarłych,
Desek potrzeba zaledwie też sześć,
Ta sama ilość przyćmionego światła.

Dla zakochanych te same zasługi - co dla umarłych,
Pokój z miłością otoczcie bojaźnią,
Dzieciom zabrońcie przystępu.

Dla zakochanych - posępnych w radości - te same suknie.
Nim drzwi zatrzasną,
Nim zasypią ziemię,
Najcięższy brokat odpadnie z ich ciał.


Leonard Cohen
(спочатку хотіла обрізати його після якоїсь крапки, але потім зрозуміла, шо для душевної гармонії слід просто заховати під кат - не можу ніц викинути)

You have the lovers,
they are nameless, their histories only for each other,
and you have the room, the bed and the windows.
Pretend it is a ritual.
Unfurl the bed, bury the lovers, blacken the windows,
let them live in that house for a generation or two.
No one dares disturb them.
Visitors in the corridor tip-toe past the long closed door,
they listen for sounds, for a moan, for a song:
nothing is heard, not even breathing.
You know they are not dead,
you can feel the presence of their intense love.
( далі... )

yeah, мене клємануло (здається, це правильне слово).

steven klein vs мікеланджело.

(крім девіда бові, тут привертає увагу зміна гендерних ролей. як на мене. ну, й антураж).

навіть якшо завтра зранку я розрізнятиму бернара з клерво й бонавентуру (можете підставити будь-які два інші прізвища, ви, ті, хто мене розуміє), то точно не розрізнятиму, хто про шо говорив. чооорт.
нате вам правильного ктулху. він теж знає, як це.

ейсід шукав ілюстрації артура ракхама до "аліси" і знайшов тааке!
ейсіда викинуло на романтичний, приємного синенького кольору та ше й з метеличками сайт pedofili.info. ну, спочатку ейсід подумав, шо мала лі, раптом у них так називається шось інше (весь баш.орг.ру вмирає зі сміху від китайських прізвищ, цікаво, шо би сказали китайці про російські прізвища, але менша з тим). так нє. там є одна сторіночка, яку навіть я - котра ідентифікує норвезьку мову за тим, шо там спеціальні норвезькі букви, а ше за тим, шо так гугл сказав, коли я в нього вбила рендомне слово зі статті - розпізнала як "5 міфів про педофілів". у заголовках трьох із цих міфів було слово секс. так шо сайт точно про ета.
на цьому можна було б і скінчити короткі реляції, якби не одне таке хм. ейсід не знає норвезької, тому запитує вас: до чого там руссо, і навіть з партрєтом? :) (по-мойму, сторінка, на якій його опубліковано, зветься "дитяча сексуальність" - друге слово ясно всігда, а перше можна визначити з контексту інших заголовків...)

а, да. у мене вже 15 з половиною годин дефрагментуються диски. і грає девід бові (менше, ніж 15 з половиною годин). і я люблю цей світ, кекси з віденських булочок і своє нове довге платтє.

страшенно важливе питання.
друзі мої, може, ви пам'ятаєте якісь кіна, де герой, чи то тікаючи від переслідувачів, чи то ше якої холєри ловить таксі, сідає в нього, а потім помічає, шо за кермом - чи переслідувач, чи хтось інший, не менш поганий?
бо в мене в тому місці, де в голові зберігалися назви таких кін, миші дірку прогризли...

упдате:
"гра" фінчера
"один вдома-2"
"фантазм" (2 або 3 :))
/ше мене питали, чи такого бува не було в "янголах і демонах", але я не знаю... а ви знаєте?/

штука стара, але однозначно варта уваги.
і най хтось спробує після цього сказати, шо маклюен не мав рації.
від ZoharWorks.

( ще... )

звершилося!

моя перша спроба зробити шось із коміксами романа дірджа. у цій казочці простими словами пояснено суть проблеми комунікації, що так турбує світову філософію.

на черзі, якшо не обламаюся, - вірші про кривого чоловіка :)
 

ктулху казав передавати привіта й обіцяти, шо він ше повернеться.

( обережно, під катом - великі сторінки )

роман малкольма бредбері "обмінні курси" - наче розгорнута ілюстрація до статті "'мова для своїх': кишеньковий довідник структураліста". обидва тексти дуже раджу, особливо тим, хто знає, шо таке структуралізм, і тим, хто не знає. втім, усі інші теж можуть подивитися :) цей дядько знається на писанні - і я розриваюся між задоволенням від тексту, яке жене вперед за сюжетом і не дозволяє відірватися від роману, та насолодою, що проступає в красі його нарації. хочу "їсти людей недобре" - це ше один університетський роман, перший текст бредбері; чорт, хочу взагалі всі його книжки.
за останній місяць я знайшла іще двох прекрасних мертвих чоловіків, яких неможливо не любити. точніше, щодо одного я це усвідомила, бо раніше якось не задумувалася з приводу. ці двоє - джексон поллок і, як ви вже, мабуть, зрозуміли, малкольм бредбері. це паскудство, шо їх уже нема =(

( трошки від кожного з них )

у найкращих своїх проявах.

Johann Pachelbel - Canon in D Major from "London Symphony Orchestra Play Great Classics"




( і гарна рок-обробка... )

а середнє ім'я сина курта воннегута - твен. марк твен воннегут.
а мені якось сумно - шо ближче до його роковин, то сумніше. гарний дядько був. я щаслива, шо маю ше трошки непрочитаних його текстів.
ну, таке.

jan oliehoek vs caravaggio



( роздивитися... )

ейсід було на презентації тільки текстів. виявилося єдиною (на момент п'ятої хвилини презентації) людиною, що таки купила книжку :) і замість того, шоб скромно потупитися на питання "а чию?" й відповісти, шо сікрєт, ейсід тицьнуло пальчиком і чесно зізналося, шо бриниха. узагалі було весело, пан сергій руденко виявився кльовим дядьком (ейсід у цьому остаточно переконалося, коли він спілкувався з кокотюхою... ну, це чисто суб'єктивне, але шось у багатьох людей воно суб'єктивно присутнє), захарченків малий, котрий колупав ейсідову спину, вносив неповторно радісну нотку у все дійство, а шматок тексту тараса антиповича, який прозвучав майже як уривок з екклезіяста, додав до ейсідового списку абізатільних лєктур ше один пукнт.
трошки перед тим ейсід, обуяне демоном шопінгу, купило собі три томи дитячого фентезі й есеї костя москальця. не відпускайте ейсід у магазини, бо весна, і хочеться _отаких_ сорочечок, а їх, холєра, нема, тому купуються _отакі_ кофтинки, _отакі_ книжечки й ше _отакіші_ прикраси (ага, ейсід четвертий день преться зі своїх сережечок з мона лізами і все не може натішитися).
раз ви вже аж до сюди дочитали, нате вам ше асоціятивну картинку =)



тут написано, шо буде ціла серія коміксів про божеське дитинство. файно :)

спочатку роботи кріса беренса мене налякали. є в них шось таке моторошне-моторошне, від чого мурашки під колінами й увесь набір необхідних атрибутів. але водночас глибина його картин притягує - таке враження, наче дивишся на них крізь товщу води, наче от-от - і не витримаєш, зануришся, незважаючи на ймовірність уже не випірнути. втім, це теж сприяє тому, шоб його лякатися.
відразу було очевидно, шо в ньому більше, ніж на поверхні. і знати, шо це відчуття не обмануло, дуже приємно. мабуть, інтертекстів більше - одна з картин ну дуже нагадує даму з горностаєм, наприклад. але наразі ті, в яких я певна, - з бугеро.



( ще... )